5 травня 2017 року  у Дубровицьку ЗОШ І-ІІІ ступенів №1 завітали  незвичайні гості - представники відділу цивільно-військового співробітництва Збройних Сил України оперативного командування "Захід”. Офіцер ЗСУ Рисюк Андрій Миколайович, учасник АТО, з двома бойовими побратимами відразу опинилися у центрі уваги, стали учасниками бурхливих шкільних подій: патріотичного флешмобу, дружньої розмови з першокласниками із подарунками та цукерками, спільним фото на пам'ять, врученням дипломів першокласникам на святі «Прощавай, Букварику»…

     Але особливо вразили візитери старшокласників. Андрій Миколайович запропонував провести заняття для хлопчиків і дівчаток під назвою «Добрий день, моє майбутнє!». Своїми враженнями від почутого вирішив поділитися учні 9 класу Новак Володимир та Архіпов Андрій.

    «Спочатку військовий, що проводив заняття, здався трохи дивним: він розсадив нас по-своєму: хлопці попереду,а дівчата позаду.  Потім  повідомив  правила, які  ми «маємо виконувати чітко і швидко, якщо буде потрібно»…  А тоді став говорити  такі  слова, котрі , мабуть, і філософи нечасто говорять. Було трохи незрозуміло, але згодом  усе прояснилось.  Підполковник  розсадив нас  так, бо хлопці повинні бути мужніми, а жінки – створювати надійний «тил».  

    Він говорив не тільки про любов до України та  патріотизм.  А  вклав у цю начебто і невелику лекцію такий зміст, що її можна вважати найзмістовнішим уроком  нашого життя.  Військовий  дуже хвилювався , і його емоції частково передались  нам. Особливо  вразили слова про наше майбутнє: «Тут і зараз – ось ваше майбутнє!». Їх я буду пам’ятати все життя. Вони  нагадують прислів’я:  «Не відкладай на завтра те, що можеш зробити сьогодні.».

     У своїй промові подполковник  зачепив  усі актуальні  на сьогодні  проблеми : патріотизм,  любов і страх,  війна та й загалом життя… Пам’ятаю ще одну пораду, кредо його життя: «Що вам потрібно у житті: до 20 років – здоров’я, до 30 років – розуму, а до 40 років – достатку, якого має вистачити до кінця життя. Після 40 років – відпочинок…». Це була дуже змістовна та повчальна розмова.

    Після цієї імпровізованої лекції до класу зайшли двоє військовослужбовців  ЗСУ зі зброєю та амуніцією. Кожен з присутніх мав змогу приміряти на себе бронежилет  і  потримати у руках грізний АК.  Але попри усмішки бійців та дітей,  розумієш, що ці «іграшки» створені вбивати. Скільки людських доль по обидві сторони барикад  вирішив  1 патрон.

    Постає запитання: НАВІЩО ВОЮВАТИ? А головне – за що? Невже у XXI столітті кожному з нас чогось бракує? Авжеж, ні. Проте абсурдним є те, що слова одного тирана можуть легко розв’язати конфлікт і поставити   шальки терезів  мільйони людських життів…»